Уривок з автобіографічної книги Леоніда Жаботинського "На вершині Олімпу":
- Лютневий ранок 1960 р., на вулиці хуртовина, їду в невелике підмосковне селище в якому проходили збори штангістів. Тут збірна команда країни, до якої прийняли і мене, готувалася до традиційних міжнародних змагань на кубок столиці.
Я потрапив у незвичайне суспільство в якому вперше всю свою спортивну кар'єру тренувався пліч-о-пліч з майстрами найвищого класу. Тут були Олімпійські чемпіони, рекордсмени світу, Європи та майбутні герої 17 олімпіади, яка має відбутися у столиці Італії у 1960р. Від цього закружляло в моїй голові. Я уявив, що потрапив на Олімп, а вони всі наче боги і зовсім поруч, можу до кожного підійти, потиснути руку, поговорити, поставити запитання.
Але найбільше мене природно цікавили 2 людини: Олексій Медведєв, який першим у 1956 р на першості світу в Тегерані переступив 500-кілограмовий рубіж і майбутній тріумфатор римського помосту Юрій Власов, з ним я перебував в одній ваговій категорії і найближчим часом мені встановлювали наші "взаємини" та "з'ясовувати перевагу" на кубку столиці.
- Я був задоволений, що зміг продемонструвати на цих змаганнях найкращу суму 455 кг. Мій спортивний "плід" здобутий на цих змаганнях особливої слави не приніс, але я почав подумувати про великі ваги та прогресуючі результати. Особливо близько досяжним мені здавався рекорд СРСР у ривку 147,5 кг, що належить Олексію Медведєву. На тренуваннях я вже брав цю вагу і на змаганнях неодноразово показував 150 кг, тому і поставив собі завдання мінімум зробити не менше ніж 148кг на цих змаганнях. Ривок залишався моїм коронним рухом, і результати в ньому були стабільними. Що задумав - те й зробив, але Олексій Медведєв знову "утік" від мене, він підняв у ривку на 2,5 кг більше
"Хто сильний у поштовху той і взагалі сильний" - говорить важко атлетична мудрість. Довгий час цей рух у мене шкутильгав, але я відшліфував до змагань. Коли настав час робити поштовх на штанзі 167,5 кг, мій опонент Висловодський цю вагу не взяв, а я зафіксував, але після опускання снаряда штанга вислизнула з рук і з гуркотом упала на поміст. Ще одна спроба - штанга на грудях, я вже виштовхнув її на прямі руки і прозвучала команда судді опустити. А я не опускаю, я сповнений радості кидаю і з побоюванням бачу як головний суддя змагань оголошує рішення. Не рішення – вирок. За повторне кидання штанги вага не зараховується. От і все. Можеш скаржитися, кричати, апелювати хоч Господу Богу – не допоможе, винна твоя нестримність. Ось так разом із штангою з моїх рук вислизнула перемога.
- Але мій смуток згас, коли дізнався, що мене включили до складу збірної України для виступу на фінальних змаганнях другої спартакіади СРСР. Мій дебют на великому всесоюзному помості не можна було вважати особливо вдалим, п'яте місце зайняте мною на другій спартакіаді давало команді лише два очки, але поступився першістю справді найсильнішою в країні - попереду мене були Юрій Власов, Олексій Медведєв, Сергій Ромасенко, Євген Новіков - досвідчені бійці, майстри "залізної гри". У такій компанії не соромно бути і п'ятим.
Примітка: у 2015 році було засновано ТМ Zhabotinsky, сином Леоніда Жаботинського - 2-разового Олімпійського чемпіона з важкої атлетики. Сьогодні Бренд Zhabotinsky виготовляє взуття ручної роботи для важкої атлетики, розроблене з урахуванням спортивного досвіду Леоніда Жаботинського. І ви маєте можливість купити найкращі штангетки на нашому сайті
